Чи задумувалися ми, хто щодня проходить повз нас? Інколи, ідучи на роботу, щоразу зустрічаємо знайомі нам обличчя, до яких хочеться привітатися, навіть якщо їх особисто не знаємо! Чи відчуваємо ми їхній внутрішній стан? Чи знаємо, що повз пройшла жінка, чоловік якої зараз наш захисник? Чи знаємо, що ми розминулися з чоловіком чи двома жінками, які щодня плетуть сітки - свого роду невидимий захисний купол для техніки та бійців, котрі є чиїмись синами, батьками, чоловіками. Можливо, родичами когось із нас або тих, хто знайшов прихисток у ліцеї. А чи, може, нам відомо, що повз пройшла дитина, чий тато зараз янгол-охоронець? Чи задумуємося ми, куди прямує ця жінка, сповнена надії та сил із торбою в руках?
Чи, може, легше нам не зважати на інших, а закритися у "своєму світі", решта - не цікавить? Чи ще гірше - осудити, покрутити пальцем біля скроні чи обізвати...
Насправді в кожного різні долі. І заслуговують на повагу ті, які не нарікають на неї, а сприймають долю саме такою, намагаються виправити згаяне. Та чи вдасться? Пробують...
То ж куди прямувала ця жінка з торбою в руках, а потім поверталася щасливою? За, здавалося б, непотребом, списаним у багатіїв, мотлохом? Можливо, так хтось і подумає... Але аж ніяк не подумаємо, що це майбутня пряжа... Хто б міг подумати? А це так: завдяки працьовитим рукам учорашні светри, блузки сьогодні народилися заново, отримали нове життя, реінкарнувалися в... шкарпетки. Ті, що будуть зігрівати на сході чоловіка-бійця, жінка якого проходить повз нас щоранку. Ті, що зігріватимуть захисника, котрий зараз у шпиталі. Ті, які зігріватимуть ніжки дитини, що втратила дім через розрив ракети в місті N....
А ящик щоразу повніший і повніший... Кольорова пара за парою зігрівають не тільки ноги, а й серце. Бо, здавалося б, дрібниця, але скільки теплА.
Знову жінка з торбою...
- Куди Ви? - питаю...
- А пошта о котрій зачиняється?
Усі ми різні, бо така воля Божа! Якою міркою міряємо, такою і нам відміряють.
Дякуємо тимчасово переміщеним жінкам ліцею за тепло та бажання вберегти, зробити невидимими для ворога наших воїнів, кожного сина, брата, чоловіка...
Споконвіку українки носили хустку, яка вважалася оберегом, символізувала любов і свободу, вірність традиціям і патріотизм. Нині хустка не втратила своєї актуальності. Свідченням цього є яскраві світлини дівчаток та вчителів нашого ліцею з традиційними українськими хустками з нагоди Всесвітнього дня української хустки. Адже не можна уявити без цього оберегу різдвяні вечори чи коляду.
Хай ніколи не зникає мода на українську хустку - наш оберіг!
Чарівні випускниці зі своїми класними керівниками беруть участь у яскравому флешмобі до Всесвітнього дня української хустки
Випускник 2013 року Олег Озар, юнак зі світлою душею та добрим серцем, став ще одним Янголом Небесного Легіону.
Тепер тобі, Олеже, назавжди 26...
4 грудня боєць кулеметного взводу вогневої підтримки 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади Олег Озар загинув біля с.Яковлівка Донецької області, віддав своє життя, щоб ми жили та навчалися тут, у мирних рідних Богородчанах.
Невимовний біль і гіркий відчай сповнюють сьогодні серця усіх, хто знав Олега... Легких тобі хмаринок і теплих Божих обіймів!
Велика шана та безмежна вдячність Тобі, наш юний Герою, за гордий дух та жертовну любов до України !
Сказати сьогодні «Дякую!» всім захисникам і захисницям нашої держави – це найменше, що можемо зробити у їхній день – День Збройних сил України. Дякуймо, молімося, донатьмо, допомагаймо нашій сильній і нездоланній армії, адже кожен наш світанок – це їхня перемога в бою.
Ми всі впевнені, що Україна в надійних руках! Віримо у Збройні сили України! З Вашим днем, незламні!
Адже українці всього світу, як ніхто інший, зараз активно займаються волонтерською діяльністю.
Сьогодні День учителів, учнів, батьків, адже кожен, хто себе поважає, брав і бере участь у щоденній праці для нашої перемоги! Дякуємо Вам, люди доброї волі! Дякуємо тим, хто нас береже!
Дякуємо тим, хто нас береже!
